Про нас

Історія школи

Церковно-приходська школа ( 1861-1904 роки )

    Восени 1861 року на сходці селян села Васильків розглядалося питання про відкриття у Василькові школи. Старості села доручили підшукати вчителя. Було виділено приміщення неподалік від управи. Селяни обговорили питання оплати праці вчителя. Після довгих суперечок було вирішено, що всі господарства будуть вносити певну суму грошей у касу сільської управи на виплату вчителю за роботу та на придбання інвентаря для школи.Незабаром були зроблені довгі парти, ослони, стіл і стілець-табуретка. Перших учнів було 12, з них двоє дівчат. Навчання почалося після Покрови (14 жовтня ). Учителем був церковний дяк Романовський. Було три уроки на день: російська мова, арифметика, Закон Божий та молитви. Місцевий священик наглядав за навчанням дітей у школі.

    З 1876 року термін навчання в школі збільшився до трьох років. Учителем в цей час був сліпий чоловік – Григорій Іванович Кислий. У нього був помічник – колишній учень школи Похилько Кирило Семенович. 

    У 1879 році для школи було збудовано нове приміщення.

    1892 року учням-випускникам  школи було влаштовано перший екзамен, що проводився у селі Водяне. Учителем в цей час була дочка хлистунівського священика Надія Петрівна Паторжинська. За добре здані екзамени економ Малаховський нагородив учнів 2 карбованцями, а учительку – 20 карбованцями. Вчилися в школі учні різного віку - від 8 до 17 років. Школа була однокласна, але мала три групи. В першій групі навчалися діти 8-10 років. Дівчата майже не відвідували школу. Програма церковно-приходської школи передбачала навчання дітей умінню читати по-слов”янськи “граматку”, часослов і Псалтир, читати російською мовою житія святих, уміти виконувати чотири арифметичні дії. Центральне місце займав Закон Божий. Якщо вчителі намагалися познайомити учнів з початками географії, природознавства, то це для них закінчувалася неприємностями. Так, за давніми переказами старожилів, священик Олександр Краховський ганявся з палицею по вулиці за вчителькою Євдокією Іванівною, а через два дні її з села забрала поліція.

    В школі існували міри покарання, після яких деякі діти непритомніли. В трьох групах навчалося до 40 дітей. Учились в основному діти заможних батьків.

Земська   двокласна школа ( 1903 – 1917 )

    З 1900 по 1903 рік земство побудувало у Василькові нову двокласну школу. Підрядчиком будівництва був водянський чоловік похилого віку. Двокласна школа мала п’ятирічний термін навчання. У першому класі було три групи – перша, друга і третя, а в другому класі – дві групи. Церковно-приходська школа продовжувала існувати до 1904 року, але учнів у ній зменшувалось з кожним днем. За школу велася запекла боротьба між священиком О. Краховським та завідувачем двокласною школою Ю.Родіним. Церковно-приходська школа була  на утриманні сільської громади, тому старання священика були марними. Згодом учні цієї школи розбіглися, і в1904 році сільський сход постановив закрити церковно-приходську школу.

    У земській школі у четвертому і п’ятому відділеннях вчителі викладали географію, природознавство, з чим не міг змиритися священик. Він домігся того, що у вересні 1905 року завідувача школою Ю. С. Родіна зняли з посади і призначили Беседовського. Новий завідувач був більш підходящою особою для священика. Він мало турбувався про знання учнів. І все ж у школі були і прогресивні учителі. Добру пам’ять про себе залишив, наприклад, учитель Петро Васильович Кулаковський.

   У 1908 році старого священика Олекандра Краховського замінив його зять П. Попович – син лозоватського багатого селянина. Про себе він теж лишив в учнів та жителів недобру пам’ять. Саме він з помічником економа Лозінським викликав війська із Звенигородки на придушення селянського бунту.

Після 1917 року школа була відділена від церкви і стала народною державною установою.

Школа у період 20-х - початку 30-х років

    Після 1917 року в Росії розпочалася громадянська війна. Село Васильків опинилося в зоні німецької окупації. Революційно налаштованих селян арештовували, садили в тюрми. В Уманській тюрмі  1918 року було розстріляно Підрейка Гордія Івановича. Школу німці перетворили на стайню. Книги, парти палили.

   На зміну німцям в село прийшли петлюрівці. Петлюрівців у боях перемогли більшовики. Під час одного з боїв був убитий 12-річний хлопчик Запорожець Проків Свиридонович, було поранено малолітню дівчинку.

    Влітку 1919 року в село прийшли монархісти-денікінці. А коли восени вони залишили село, то з’явилися загони махновців, Чорного Ворона, Гризлова та інші.

    В результаті цих подій школа в цей час майже не працювала. Вчителів не було. Якщо з’являлися вчителі, то на деякий час відновлювалися заняття. Вчителі зарплату одержували нерегулярно і прожити на неї було неможливо.

   Батьки платили за кожного учня півтора пуда борошна, два фунти жирів (біля 800 грам), сім фунтів крупів. Багато учнів залишали школу і не вчилися. Навчання проводилось у двох класних кімнатах по дві групи в кожній. Всього навчалося в школі біля 40 дітей. Часто на всю школу був один учитель.Він давав учням самостійну роботу, яку учні виконували в класі й дома при світлі каганця. Учні багато пропускали заняття. В школі було по три-чотири уроки. Часто школа закривалася на кілька днів або тижнів. Часто в учнів не було в чому ходити до школи.

   Після закінчення громадянської війни ще два-три роки навчання в школі тільки налагоджувалося. Не вистачало ні підручників, ні зошитів, ні іншого шкільного обладнання.

  В середині 20-х років в школу прибули нові вчителі: Третяк Яків Степанович та Марія Кіндратівна. Яків Степанович став завідувачем школи. Ці вчителі приклали багато праці, щоб школа працювала нормально. До школи стало ходити більше дітей. Влада стала забезпечувати школу необхідним для навчання.

   Яків Степанович був вимогливим до учнів, добре пояснював навчальний матеріал, був активним громадським працівником. Із селянської молоді він створив хор із 45 осіб. В селі часто відбувалися концерти. Артисти-аматори виїжджали в навколишні села.

    У 1926 році в школі було створено піонерську організацію. Її організували партійна та комсомольська організації села. Першими піонерами були Бакалина Сакій Патійович, Бондар Афанасій Остапович, Борисенко Григорій Іванович, Фуркало Василь Ністратович, Різник Григорій Павлович та інші.

    Учні двох четвертих класів утворили піонерську організацію в складі 54 піонерів. Першим піонервожатим був Рукавець Павло Федорович. Піонери допомагали розбирати повітки, клуні розкуркулених селян, привозили в колгоспний двір сільськогоспо-дарський інвентар.

    У 1929 році учні продовжили навчання у 5  класі. Школа із початкової стала перетворюватись на семирічну. Семирічною школа стала у 1932 році. В цьому році піонерська організація налічувала 145 піонерів. Було 5 піонерських загонів. В цьому році піонерські загони шкіл об’єдналися в районну піонерську організацію. Директором школи в той час був Новаков І. П. 

Школа у період війни 1941 –1945 років та повоєнний період

    22 червня 1941 року розпочалася Велика Вітчизняна війна. Навчальний рік у школі хоч і розпочався, але 20 листопада 1941 року школа була закрита. Приміщення школи було перетворено на сільськогосподарську дільницю (так званий “агрокущ”). Тут знаходився сільськогосподарський інвентар. Шкільне майно, бібліотека були пограбовані.

    В результаті Корсунь-Шевченківської операції село Васильків 4 лютого 1944 року було визволене від німецько-фашистських загарбників. 3 березня (за іншими даними 15 березня) школа відновила роботу. Вікна в школі були вибиті, інвентар поламаний. Учителі школи їздили поїздом на Донбас і в ящиках на плечах привезли скло для вікон. Не було підручників,зошитів, чорнила. Чорнило робили з бузини, по селе збирали книжки для шкільної бібліотеки, зшивали листки знайденого паперу і на ньому писали.

     Директором школи в цей час був колишній поранений фронтовик Пелих Петро Федотович.

    Учні школи брали участь у громадському житті села. Збирали на колгоспному полі колоски, виступали з концертами, випускали стіннівки, допомагали у зборі врожаю.

Школа   у  50-70 роки ХХ століття

    У 1951 році школа у Василькові стала восьмирічною, а через три роки, у 1954 році, був перший випуск учнів 10 класу. Школа стала середньою. До 1954 року школу очолював директор Шулещенко М. А. З 1954 по 1964 рік директором школи працював Петрійчук І. О., до 1966 року – Тутик К. А., 1967 рік - Овдієнко В. Б., з 1967 по 1972 рік – Цьома А. К., з 1972 по 1984 рік – Рудь К. М.

      Заступниками директора школи в цей час працювали Заскалета М. Г., Волик І. І., Перегін О. М., Приліпко І. А., Мушинський Г.Я., Шевельова В.М., Килимиста Г.В.

    В цей період здійснено добудову чотирьох класних кімнат, вирішувалися питання забезпечення вчителів квартирами. Активно працювала учнівська виробнича бригада, яка вирощувала високі врожаї кукурудзи, цукрових буряків, зернових культур. Так у 1961 році бригада в складі 40 осіб зібрала кукурудзи в зерні по 62 ц з гектара, на площі 2 га виростили цукрових буряків по 252 ц.

       У 1961 році 66 випускників школи навчалися в вищих та середніх спеціальних навчальних закладах. За тогочасними підрахунками у 1961 році працювали за спеціальностями лікарями – 47 осіб, вчителями – 16, були офіцерами Радянської Армії - 82, агрономами – 18, інженерами – 11, зоотехніками – 34, механізаторами сільського господарства – 168 осіб. Чалий Йосип Гаврилович, Супрун Іван Степанович, Чалий Никифір І.  мали звання професора.

    Учні школи брали активну участь в художній самодіяльності. Ансамбль дівчат “Червона троянда” неодноразово був переможцем районних оглядів, виступав перед жителями районного центру.

    Працювала також вечірня школа для сільської молоді, де могли здобувати середню освіту ті, хто працював. Зокрема, цю школу закінчували учні із нагородами. Так Пархоменко Петро був нагороджений золотою медаллю, Демченко Олександр – срібною.

     У 60-х роках у Василькові також працювала початкова школа у хуторі Устимівка. У школах навчалося більше 700 учнів.

    У 1966 році закінчила школу Мотрич Катерина Вакулівна, яка нині стала відомою українською письменницею. Катерина Мотрич, навчаючись в школі, була солісткою ансамлю “Червона троянда”, потім закінчила факультет журналістики столичного університету. 1977 року вийшла в світ її книга новел “Соняхи”. Потім вийшли з друку її книги “Час найкоротшої тіні”, роман “Досвіток”,  сповідальна повість “Перед Храмом любові і болю”, “Звізда Полин”, роман “Ніч після сходу сонця” та інші.

    Випускник школи Коханюк Борис Олександрович став лауреатом Державної премії СРСР за проектування порту в м. Рига. У Васильківській школі навчався також лауреат Державної премії СРСР, бригадир водіїв Бондаренко Леонід Ісакович – якому присуджена премія за бригадний метод перевезення вантажів.

    До 1982 року в селі була також восьмирічна школа, яку в 50-70 роках очолювали директори Макаренко Сава Петрович, Килимиста Галина Василівна,Омельченко Людмила Йосипівна, Бурій Віталій Валентинович.

Школа з 1980  по 2003 рік

    У 1980 році в селі Васильків розпочалося будівництво нової школи. Велику увагу будівництву школи приділяв голова правління колгоспу “Зоря комунізму” Курінний Георгій Карпович, директор школи Рудь Катерина Мефодіївна. На будівництві школи часто працювали учителі та учні. Особливо влітку 1982 року. Обладнувались класи,спортивний та актовий зали, шкільна їдальня. Завозились меблі та весь необхідний інвентар. Впорядковувалась шкільна територія.

   30 серпня 1982 року було урочисто відкрито нове приміщення школи на 464 учнівських місця. У відкритті школи взяли участь секретар Черкаського обкому КПУ Суховершко Григорій Володимирович, перший секретар Шполянського райкому КПУ Гугленко Іван Іванович,з авідуючий районним відділом освіти Вороневич Віталій Олександрович, голова правління колгоспу Курінний Георгій Карпович, голова сільської Ради Січкар Микола Григорович та багато інших. Найбільше діти дякували за чудовий подарунок будівельникам.

    Педагогічний колектив школи докладав значних зусиль для обладнання кабінетів, коридорів,створення затишку в школі.

    У 1984 році директором школи було призначено Бурія Віталія Валентиновича. Віталій Валентинович разом з педагогічним колективом енергійно взявся за вирішення значних педагогічних проблем, насамперед трудового навчання та виховання учнів.

     Тваринницька ланка з числа учнів старших класів школи перемагала у змаганні не лише в районі, а й в області. Члени ланки їздили на республіканські зльоти. Керувала роботою ланки учитель біології Кудряшова Ніна Григорівна, яка також доклала великих зусиль для озеленення подвір”я школи.

   Учні школи допомагали колгоспу у зборі врожаю картоплі, інших культур. Особливо старанно працювали в післяурочний час на току, очищаючи качани кукурудзи, адже за це клас-переможець отримував туристичну путівку. Так учні школи побували у Бресті, Мінську, Хатині, Волгограді, Баку, Ризі та багатьох інших історичних місцях.

    У 1986 році в школі було відкрито Зал бойової і трудової слави. Було зібрано багатий краєзнавчий матеріал. Піонерська дружина школи стала носити ім’я Антона Лазаровича Лабунця, який ціною власного життя врятував дитину, яка заплуталась в обірвані електричні дроти. Червоні слідопити школи зав’язали тісну дружбу з ветеранами 41 полку 84 стрілецької дивізії, які визволяли село в лютому 1944 року. Біля Гноянського лісу було встановлено пам’ятний знак про ті події.

     Було розпочато будівництво професійного центру, а згодом шкільної ферми. На будівництві працювали вчителі та учні. Відповідальні робот виконували будівельники. Школа встановила зв’язки з Іститутом педагогіки, вчені якого розробили навчальний план школи-коледжу. У 1990 році школа змінила свій статус. Тут стали навчатися учні від початкових класів до групи агрономів. Було встановлено тісні стосунки з Уманським сільськогосподарським інститутом, з іншими навчальними закладами області. Але законодавча база для реформування системи освіти не була забезпечена. Учні професійних груп навчалися третій рік, а питання про те, які документи їм вручати, не було вирішено. Директору школи Бурію В. В. довелося шукати розв’язку проблеми. За підтримки відділу освіти, яким завідував Кравець Володимир Павлович, обласного управління освіти на чолі з Кузьмінським Анатолієм Івановичем вдалося розв’язати дану проблему.

    1 лютого 1993 року Міністерство освіти України видало наказ про відкриття на базі професійних груп школи-коледжу професійно-технічного училища № 44. Директором училища було призначено Бурія В. В. Він одночасно виконував обов’язки директора школи. Заступником директора школи з делегуванням частини обов’язків директора був Діхтяренко О. П.

   Так під одним дахом та керівництвом одного директора у Василькові працювала школа і професійно-технічне училище.

    Педагогічний колектив школи на 1 вересня 2002 року нараховував 24 педагогіних працівників, з них троє працює за суміснитвом. Вчителів-методистів у школі – 2, старших учителів – 1, учителів 1 категорії –14, учителів 2 категорії – 3, спеціалістів –3.

    У жовтні 2003 року школа відзначила 100 років з часу відкриття в селі земської двокласної школи, спадкоємницею якої є нинішній навчально-виховний комплекс.

   В січні 2007 року директором Васильківського НВК "Дошкільний навчальний заклад - загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів" призначено Мотрич Наталію Валентинівну - колишню випускницю Васильківської школи.

На 1 вересня 2013 року в 11 класах школи навчається 131 дитина. Більше 20 дітей відвідують різновікову групу дитячого садка. Педагогічний колектив школи - 21 учитель та вихователь, 11 технічних працівників. Про нинішнє життя НВК розповідають всі інші сторінки цього сайту.

1 вересня 2014 року на роботу в школу після закінчення Черкаського національного університету прийнята Руденко Ольга Іванівна - учитель української мови та літератури. В школі навчається 125 учнів та 23 вихованці дошкільної групи. у 2014/2015 навчальному році школу закінчило 8 випускників 11 класу та 14 дев"ятикласників. У 2015 році за парти сіли 22 учні першого класу. Всього учнів на 1 вересня 135. Відмічається ріст і на наступні роки.

Історія проекту

У цій частині ви можете описати історію проекту та причини, що послужили його виникненням. Вона підходить для згадки основних етапів проекту та вшанування його учасників.

Наші користувачі

Тут ви можете описати типових користувачів, а також те, чому цей проект важливий для них. Це хороший спосіб для того, щоб користувачі повторно відвідували ваш сайт.